Панченко Леонід Іванович
Народився:
9 червня 1984 р.
Військові
Загинув:
3 лютого 2024 р.
Додаткові фото
Біографія
Панченко Леонід Іванович
Народився 09.06.1984 року в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області.
Позивного не було всі називали просто Льоня.
Військове звання солдат.
Водій-слюсар інженерно-ремонтної майстерні, інженерного-дорожнього взводу, інженерно-технічної роти в/ч А0139, 101 бригади.
Був мобілізований.
Закінчив Катюжанську середню школу, Катюжанське ВПУ по спеціальності водій-слюсар, тракторист-машиніст широкого профілю.
В цивільному житті працював на підприємстві ТОВ «Бетон комплекс», слюсар гаража
Не одружений. Залишилась мати, брат.
Захоплювався спортом і автомобілями, особливо йому подобалося їх ремонтувати.
Спогади матері:» Говорять для мати її діти завжди найкращі. Я не можу пригадати жодної події коли б він мене засмутив, а тим більше зробив щось погане. З дитинства любив, щоб був скрізь порядок. Дуже любив тварин, приносив до дому хворих і лікував. З дитинства мріяв стати шофером, тому питання з вибором професії не було. У вільний час любив ремонтувати автомобілі і мріяв відкрити свою майстерню. Збудував приміщення і купив необхідні інструменти, та мрії збутись не дала війна. Після окупації ремонтував автомобілі військовим. Пам’ятаю притягнув геть зламану машину військового з позивним «Карась», то він її за ніч відремонтував, бо вона була дуже потрібна військовим. Не пив і не курив, але любив погуляти в компаніях. Там де він завжди було весело, бо знав багато різних смішних історій. Міг суперечку перетворити в гумор. Знаючи про мій стан здоров’я, підтримував, піклувався про мене і своєю турботою і любов’ю надихав жити далі. Завжди говорив «мамо ти тільки живи, бо ти нам потрібна.» Про свою службу майже нічого не розповідав, бо був по військовому відповідальним. Зі слів куми: »Ми Вдячні долі, що вона нас познайомила з такою людиною, як Льоня, а в майбутньому найкращим кумом. Він завжди приходив на допомогу. З кумом виходили чудові не заплановані зустрічі. Для нашої сім’ї Льоня був найкращим кумом, другом, братом і другим батьком для нашого сина, не хватає його дзвінкого сміху.
З характеристики за час роботи на підприємстві «Бетон комплекс», зарекомендував себе справжнім професіоналом, відданим і люблячим свою справу. Він грамотно і в строк виконував всю йому доручену роботу. Брав участь в заходах спрямованих на підвищення кваліфікації. Трудову дисципліну ніколи не порушував, легко знаходив спільну мову з співробітниками. За роки роботи, стягнень не мав.
Зі слів Іванової Тетяни, подруги матері: »Хочу написати про її сина, як хорошу людину. Він був совісний, доброзичливий хлопець. Він був не конфліктний, тихий, працьовитий. Був завзятий у всіх справах. Спасибі мамі за те, що виховала такого хороброго сина. Зі спогадів Руслана: «Після мобілізації Льоні до ЗСУ, та ставши на захист нашої Батьківщини, ми рідко могли бачитись. Але ті короткострокові відпустки, коли випадала можливість приїхати додому. Завжди поспішав до мене, щоб за філіжанкою кави, розповісти про свою службу та обов’язково поцікавитись нашим життям вдома. Перші слова, які я чув від Льоні при зустрічі «Чи не потрібна мені допомога і як я можу допомогти!» Нажаль війна відібрала в мене брата. Спомин та згадка про тебе завжди житиме в моєму серці!
Любив гумор. Був дуже відповідальним, охайним, чесним, чуйним, турботливим. Не міг сидіти без діла і весь час щось робив. Був трудоголіком, але вмів і відпочивати. Ніколи не залишав людей у біді, завжди допомагав.
Загинув 03.02.2024 року в ДТП поблизу села Лютіж Вишгородського району Київської області.
Похований на кладовищі в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області біля свого батька.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Леоніду Панченку присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 09.06.1984 року в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області.
Позивного не було всі називали просто Льоня.
Військове звання солдат.
Водій-слюсар інженерно-ремонтної майстерні, інженерного-дорожнього взводу, інженерно-технічної роти в/ч А0139, 101 бригади.
Був мобілізований.
Закінчив Катюжанську середню школу, Катюжанське ВПУ по спеціальності водій-слюсар, тракторист-машиніст широкого профілю.
В цивільному житті працював на підприємстві ТОВ «Бетон комплекс», слюсар гаража
Не одружений. Залишилась мати, брат.
Захоплювався спортом і автомобілями, особливо йому подобалося їх ремонтувати.
Спогади матері:» Говорять для мати її діти завжди найкращі. Я не можу пригадати жодної події коли б він мене засмутив, а тим більше зробив щось погане. З дитинства любив, щоб був скрізь порядок. Дуже любив тварин, приносив до дому хворих і лікував. З дитинства мріяв стати шофером, тому питання з вибором професії не було. У вільний час любив ремонтувати автомобілі і мріяв відкрити свою майстерню. Збудував приміщення і купив необхідні інструменти, та мрії збутись не дала війна. Після окупації ремонтував автомобілі військовим. Пам’ятаю притягнув геть зламану машину військового з позивним «Карась», то він її за ніч відремонтував, бо вона була дуже потрібна військовим. Не пив і не курив, але любив погуляти в компаніях. Там де він завжди було весело, бо знав багато різних смішних історій. Міг суперечку перетворити в гумор. Знаючи про мій стан здоров’я, підтримував, піклувався про мене і своєю турботою і любов’ю надихав жити далі. Завжди говорив «мамо ти тільки живи, бо ти нам потрібна.» Про свою службу майже нічого не розповідав, бо був по військовому відповідальним. Зі слів куми: »Ми Вдячні долі, що вона нас познайомила з такою людиною, як Льоня, а в майбутньому найкращим кумом. Він завжди приходив на допомогу. З кумом виходили чудові не заплановані зустрічі. Для нашої сім’ї Льоня був найкращим кумом, другом, братом і другим батьком для нашого сина, не хватає його дзвінкого сміху.
З характеристики за час роботи на підприємстві «Бетон комплекс», зарекомендував себе справжнім професіоналом, відданим і люблячим свою справу. Він грамотно і в строк виконував всю йому доручену роботу. Брав участь в заходах спрямованих на підвищення кваліфікації. Трудову дисципліну ніколи не порушував, легко знаходив спільну мову з співробітниками. За роки роботи, стягнень не мав.
Зі слів Іванової Тетяни, подруги матері: »Хочу написати про її сина, як хорошу людину. Він був совісний, доброзичливий хлопець. Він був не конфліктний, тихий, працьовитий. Був завзятий у всіх справах. Спасибі мамі за те, що виховала такого хороброго сина. Зі спогадів Руслана: «Після мобілізації Льоні до ЗСУ, та ставши на захист нашої Батьківщини, ми рідко могли бачитись. Але ті короткострокові відпустки, коли випадала можливість приїхати додому. Завжди поспішав до мене, щоб за філіжанкою кави, розповісти про свою службу та обов’язково поцікавитись нашим життям вдома. Перші слова, які я чув від Льоні при зустрічі «Чи не потрібна мені допомога і як я можу допомогти!» Нажаль війна відібрала в мене брата. Спомин та згадка про тебе завжди житиме в моєму серці!
Любив гумор. Був дуже відповідальним, охайним, чесним, чуйним, турботливим. Не міг сидіти без діла і весь час щось робив. Був трудоголіком, але вмів і відпочивати. Ніколи не залишав людей у біді, завжди допомагав.
Загинув 03.02.2024 року в ДТП поблизу села Лютіж Вишгородського району Київської області.
Похований на кладовищі в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області біля свого батька.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та в селі Катюжанка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Леоніду Панченку присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.