Онищенко Сергій Олександрович
Народився:
7 січня 1994 р.
Військові
Помер:
14 травня 2024 р.
Додаткові фото
Біографія
ОНИЩЕНКО СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Позивний: «Зєльоний»
Народився: 7 січня 1994 ріку
В місті Київ
Загинув 14 травня 2024 року.
Місце де загинув: Донецька область, Покровський район, село Соловйове.
Звання: солдат
Посада: Гранатометник
Підрозділ: Солдат гранатометник, стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти, військової частини А7300
Місце поховання: село Рудня-Димерська, Вишгородського району, Київської області.
Коротка біографічна довідка: народився в місті Київ, виріс в місті Київ, навчався в місті Київ. Закінчив 9 класів в Середній загальноосвітній школі № 262. У 2013 році закінчив професійний ліцей Національного авіаційного університету і здобув професію токар, оператор верстатів з програмним керуванням, оператор комп’ютерного набору. Пройшов строкову службу ВЧ 3012 за посадою стрілець.
Працював: Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ РАДІОАПАРАТУРИ» на посаді – токаря.
Захоплення, хобі, риси характеру: Добрий, відзивчивий, позитивний.
Військовий шлях:
24.02.2022 року під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, пішов добровільно на захист Батьківщини з села Володимирівка.
З 25.02.2022р. Боронив столицю України.
З 29.10.2023 протягом даного періоду безпосередньо приймав участь у бойових діях та виконував бойові завдання в районі населеного пункту КУРДЮМІВКА, Донецької області. Тут і отримав першу контузію.
З 20.12.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутській міській територіальній громаді Бахмутського району Донецької області, Константинівська міська територіальна громада Краматоського району Донецької області.
29.02.2023 брав участь у заходах недопущення прориву сил противника на напрямку Андріївка-Курдюмівка та захоплення позицій.
З 26.04.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України перебуваючи в Очеретинській селищній громаді Покровського району Донецької області.
Загинув 14.05.2024 року поблизу села Соловйове Покровського району Донецької області після здійснення ворогом мінометного обстрілу.
Спогади батька Онищенка Олександра Дмитровича:
Виконуючи бойове завдання на позиціях, він проявив справжню мужність, витримку та відданість побратимам. Після ворожого мінометного обстрілу не розгубився і одразу кинувся допомагати іншим. Разом із батьком до самого ранку відкопували з під землі побратима Антоненка Івана. Коли обстріли трохи вщухли, йому вдалося ненадовго заснути після важких і виснажливих годин бою. У цей час батько заводив нову групу бійців, які мали замінити їх на позиціях.
Та відпочинок тривав не довго – поранені хлопці розбудили його і попросили вийти на зв’язок. Не зважаючи на втому та виснаження, він одразу піднявся і мужньо попрямував до іншого блідажа, де знаходились рації. Ризикуючи власним життям, він підтримував зв’язок , адже більшість побратимів були поранені.
Виходячи з позицій у чотирьох ( Дід, Зєльоний, Гнатик і Каспер), винесли побратима Олексія на позивний «Льова» , який був поранений в ногу.
Його відвага, відповідальність і готовність допомагати іншим навіть у найважчі хвилини назавжди залишаться прикладом справжньої сили духу та братерства.
Встановлено банери на Алеї Слави в м. Києві, в с. Володимирівка та в смт Димер Вишгородського району.
Неодружений, залишились батьки та молодша сестра.
Батько Онищенко Олександр Дмитрович, тел. 0673381617
Мати Онищенко Ірина Володимирівна, тел. 0502086480
Позивний: «Зєльоний»
Народився: 7 січня 1994 ріку
В місті Київ
Загинув 14 травня 2024 року.
Місце де загинув: Донецька область, Покровський район, село Соловйове.
Звання: солдат
Посада: Гранатометник
Підрозділ: Солдат гранатометник, стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти, військової частини А7300
Місце поховання: село Рудня-Димерська, Вишгородського району, Київської області.
Коротка біографічна довідка: народився в місті Київ, виріс в місті Київ, навчався в місті Київ. Закінчив 9 класів в Середній загальноосвітній школі № 262. У 2013 році закінчив професійний ліцей Національного авіаційного університету і здобув професію токар, оператор верстатів з програмним керуванням, оператор комп’ютерного набору. Пройшов строкову службу ВЧ 3012 за посадою стрілець.
Працював: Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ РАДІОАПАРАТУРИ» на посаді – токаря.
Захоплення, хобі, риси характеру: Добрий, відзивчивий, позитивний.
Військовий шлях:
24.02.2022 року під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, пішов добровільно на захист Батьківщини з села Володимирівка.
З 25.02.2022р. Боронив столицю України.
З 29.10.2023 протягом даного періоду безпосередньо приймав участь у бойових діях та виконував бойові завдання в районі населеного пункту КУРДЮМІВКА, Донецької області. Тут і отримав першу контузію.
З 20.12.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутській міській територіальній громаді Бахмутського району Донецької області, Константинівська міська територіальна громада Краматоського району Донецької області.
29.02.2023 брав участь у заходах недопущення прориву сил противника на напрямку Андріївка-Курдюмівка та захоплення позицій.
З 26.04.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України перебуваючи в Очеретинській селищній громаді Покровського району Донецької області.
Загинув 14.05.2024 року поблизу села Соловйове Покровського району Донецької області після здійснення ворогом мінометного обстрілу.
Спогади батька Онищенка Олександра Дмитровича:
Виконуючи бойове завдання на позиціях, він проявив справжню мужність, витримку та відданість побратимам. Після ворожого мінометного обстрілу не розгубився і одразу кинувся допомагати іншим. Разом із батьком до самого ранку відкопували з під землі побратима Антоненка Івана. Коли обстріли трохи вщухли, йому вдалося ненадовго заснути після важких і виснажливих годин бою. У цей час батько заводив нову групу бійців, які мали замінити їх на позиціях.
Та відпочинок тривав не довго – поранені хлопці розбудили його і попросили вийти на зв’язок. Не зважаючи на втому та виснаження, він одразу піднявся і мужньо попрямував до іншого блідажа, де знаходились рації. Ризикуючи власним життям, він підтримував зв’язок , адже більшість побратимів були поранені.
Виходячи з позицій у чотирьох ( Дід, Зєльоний, Гнатик і Каспер), винесли побратима Олексія на позивний «Льова» , який був поранений в ногу.
Його відвага, відповідальність і готовність допомагати іншим навіть у найважчі хвилини назавжди залишаться прикладом справжньої сили духу та братерства.
Встановлено банери на Алеї Слави в м. Києві, в с. Володимирівка та в смт Димер Вишгородського району.
Неодружений, залишились батьки та молодша сестра.
Батько Онищенко Олександр Дмитрович, тел. 0673381617
Мати Онищенко Ірина Володимирівна, тел. 0502086480
Додаткова інформація
Нагороджений Комбатанським Хрестом посмертно.