Пустовойт Вадим Михайлович
Народився:
22 червня 1988 р.
Військові
Загинув:
18 жовтня 2023 р.
Додаткові фото
Біографія
Пустовойт Вадим Михайлович
Народився 22.06.1988 року в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Позивний "Шеф".
Військове звання солдат.
Гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 134 окремого батальйону 114-ї бригади територіальної оборони Збройних Сил України.
З перших хвилин повномаштабного вторгнення рф на територію України взяв до рук зброю і з честю та гідністю обороняв Київщину, проганяючи загарбників. Виконуючи бойове завдання при переміщенні між позиціями на Бахмутському напрямку та здійснюючи евакуацію побратимів екіпаж був обстріляний з ворожих безпілотників в результаті чого він отримав травми не сумісні з життям, чим в свою чергу врятував поруч сидячих побратимів. З честю виконував обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним.
Мобілізувався добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення на територію України 24.02.2022 року.
Освіта середня, навчався в Литвінівській ЗОШ I-III ступенів 1995-2006 рік.
У цивільному житті працював на ТОВ "Комплекс Агромарс" (бригада по підготовці пташників).
Неодружений. Залишилися мати, дві сестри та чотири племінники.
У вільний час займався спортом в місцевому спортзалі, який облаштували своїми силами разом з друзями.
Вадим любив життя та мав багато планів. По життю був наполегливим, відповідальним та чесним, щирим, добрим, сміливим, завжди оберігав та захищав своїх сестер з дитинства. Обожнював своїх племінників та робив для них усе можливе, щоб зробити їх щасливими. В його очах завжди було стільки життя, що здавалося, його вистачить на цілу вічність. Тепер ця вічність належить йому, а нам залишилася тільки ця світла пам’ять про брата, який став Героєм.
Він ніколи не вмів стояти осторонь. Коли почалась війна, він не питав «чому я»?, він говорив «якщо не я то хто»?. Його мужність не була гнучкою, вона була спокійною і твердою, як граніт. Він пішов туди, де найтемніше, щоб ми могли бачити світло. Його сміх досі відлунює в моїй голові – щирий, справжній, такий, що міг розігнати будь-які хмари.
Наші останні дзвінки це його переживання за нас чи все добре у племінників. Коли питала у нього, як справи завжди говорив «Все добре не переживай». Він загинув , захищаючи те, що любив понад усе – свою землю і нас. Кажуть, Герої не вмирають, але як же боляче, що вони більше не обіймають. Тепер він тримає небо, а ми тримаємо пам’ять про нього в самому серці.
Загинув 18.10.2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Андріївка Бахмутського району Донецької області при переміщенні між позиціями на Бахмутському напрямку та здійснюючи евакуацію побратимів екіпаж був обстріляний з ворожих безпілотників в результаті чого він отримав травми не сумісні з життям, чим в свою чергу врятував поруч сидячих побратимів.
Нагороджений почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» (посмертно),
нагрудним знаком «Честь та пам’ять» (посмертно).
Похований в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Вадиму Пустовойту присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 22.06.1988 року в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Позивний "Шеф".
Військове звання солдат.
Гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 134 окремого батальйону 114-ї бригади територіальної оборони Збройних Сил України.
З перших хвилин повномаштабного вторгнення рф на територію України взяв до рук зброю і з честю та гідністю обороняв Київщину, проганяючи загарбників. Виконуючи бойове завдання при переміщенні між позиціями на Бахмутському напрямку та здійснюючи евакуацію побратимів екіпаж був обстріляний з ворожих безпілотників в результаті чого він отримав травми не сумісні з життям, чим в свою чергу врятував поруч сидячих побратимів. З честю виконував обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним.
Мобілізувався добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення на територію України 24.02.2022 року.
Освіта середня, навчався в Литвінівській ЗОШ I-III ступенів 1995-2006 рік.
У цивільному житті працював на ТОВ "Комплекс Агромарс" (бригада по підготовці пташників).
Неодружений. Залишилися мати, дві сестри та чотири племінники.
У вільний час займався спортом в місцевому спортзалі, який облаштували своїми силами разом з друзями.
Вадим любив життя та мав багато планів. По життю був наполегливим, відповідальним та чесним, щирим, добрим, сміливим, завжди оберігав та захищав своїх сестер з дитинства. Обожнював своїх племінників та робив для них усе можливе, щоб зробити їх щасливими. В його очах завжди було стільки життя, що здавалося, його вистачить на цілу вічність. Тепер ця вічність належить йому, а нам залишилася тільки ця світла пам’ять про брата, який став Героєм.
Він ніколи не вмів стояти осторонь. Коли почалась війна, він не питав «чому я»?, він говорив «якщо не я то хто»?. Його мужність не була гнучкою, вона була спокійною і твердою, як граніт. Він пішов туди, де найтемніше, щоб ми могли бачити світло. Його сміх досі відлунює в моїй голові – щирий, справжній, такий, що міг розігнати будь-які хмари.
Наші останні дзвінки це його переживання за нас чи все добре у племінників. Коли питала у нього, як справи завжди говорив «Все добре не переживай». Він загинув , захищаючи те, що любив понад усе – свою землю і нас. Кажуть, Герої не вмирають, але як же боляче, що вони більше не обіймають. Тепер він тримає небо, а ми тримаємо пам’ять про нього в самому серці.
Загинув 18.10.2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Андріївка Бахмутського району Донецької області при переміщенні між позиціями на Бахмутському напрямку та здійснюючи евакуацію побратимів екіпаж був обстріляний з ворожих безпілотників в результаті чого він отримав травми не сумісні з життям, чим в свою чергу врятував поруч сидячих побратимів.
Нагороджений почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» (посмертно),
нагрудним знаком «Честь та пам’ять» (посмертно).
Похований в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Вадиму Пустовойту присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.