Сувид Микола Миколайович
Народився:
6 вересня 1973 р.
Військові
Помер:
4 січня 2024 р.
Додаткові фото
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
Біографія
Сувид Микола Миколайович
Народився 06.09.1973 року в селі Литвинівка, Вишгородського району, Київської області.
Позивний "Красавчік".
Військове звання солдат.
В/ч А4125.
Приймав участь в 2022-2023 році в бойових діях за населені пункти Солодке, Водяне, Новомихайлівка Донецької області.
Після деокупації добровільно мобілізувався влітку 2022 року.
Приймав участь у багатьох військових операціях.
Закінчив Литвинівську ЗОШ в с. Литвинівка 1979-1990 рік, улюблені предмети- трудове навчання, фізична культура, початкова військова підготовка далі продовжив навчання у Катюжанському професійно-технічному училищі №50, та отримав професію водія.
У цивільному житті займався підприємництвом.
Одружений, залишилась дружина- Сувид Юлія Олексіївна 1983 р.н., донька- Сувид Ольга Миколаївна 2002 р.н., син- Сувид Микола Миколайович 2004 р.н.
Захоплювався вирощуванням зернових культур, рибальством, ремонтом різноманітної техніки, будівництвом, приготуванням їжі.
Зі спогадів побратимів: -« Був батьком і мамою. Слідкував за порядком, завжди проявляв ініціативу у всіх напрямках діяльності. Займався приготуванням смачних домашніх страв і створенням теплого затишку у бліндажі. Будував найміцніші окопи і навіть польову кухню в якій пригощав побратимів своїми обідами. Вмів підтримувати розмову, як із молоддю так і старшим поколінням.»
Побратими згадують його теплими словами зі сльозами на очах.
Попри тяжкі захворювання рідної матері та свої власні хвороби, не став стояти осторонь та пішов протистояти ворогу.
Помер 04.01.2024 року в КНП Дніпровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова внаслідок отриманих травм напередодні.
30.12.2023 року в населеному пункті Селидове Донецької області внаслідок обстрілу отримав тяжкі поранення голови. Евакуаційна група медиків підрозділу надала медичну допомогу та терміново відправила у військовий шпиталь міста Покровськ, де була проведена 6-тигодинна операція, стабілізувавши критичний стан був терміново госпіталізований у Дніпровську обласну лікарню ім. І.І. Мечникова, де боровся за життя разом зі своєю любою дружиною та донькою, але травми були несумісні з життям.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер, селі Литвинівка та в Литвинівському ліцеї Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Миколі Сувид присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 06.09.1973 року в селі Литвинівка, Вишгородського району, Київської області.
Позивний "Красавчік".
Військове звання солдат.
В/ч А4125.
Приймав участь в 2022-2023 році в бойових діях за населені пункти Солодке, Водяне, Новомихайлівка Донецької області.
Після деокупації добровільно мобілізувався влітку 2022 року.
Приймав участь у багатьох військових операціях.
Закінчив Литвинівську ЗОШ в с. Литвинівка 1979-1990 рік, улюблені предмети- трудове навчання, фізична культура, початкова військова підготовка далі продовжив навчання у Катюжанському професійно-технічному училищі №50, та отримав професію водія.
У цивільному житті займався підприємництвом.
Одружений, залишилась дружина- Сувид Юлія Олексіївна 1983 р.н., донька- Сувид Ольга Миколаївна 2002 р.н., син- Сувид Микола Миколайович 2004 р.н.
Захоплювався вирощуванням зернових культур, рибальством, ремонтом різноманітної техніки, будівництвом, приготуванням їжі.
Зі спогадів побратимів: -« Був батьком і мамою. Слідкував за порядком, завжди проявляв ініціативу у всіх напрямках діяльності. Займався приготуванням смачних домашніх страв і створенням теплого затишку у бліндажі. Будував найміцніші окопи і навіть польову кухню в якій пригощав побратимів своїми обідами. Вмів підтримувати розмову, як із молоддю так і старшим поколінням.»
Побратими згадують його теплими словами зі сльозами на очах.
Попри тяжкі захворювання рідної матері та свої власні хвороби, не став стояти осторонь та пішов протистояти ворогу.
Помер 04.01.2024 року в КНП Дніпровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова внаслідок отриманих травм напередодні.
30.12.2023 року в населеному пункті Селидове Донецької області внаслідок обстрілу отримав тяжкі поранення голови. Евакуаційна група медиків підрозділу надала медичну допомогу та терміново відправила у військовий шпиталь міста Покровськ, де була проведена 6-тигодинна операція, стабілізувавши критичний стан був терміново госпіталізований у Дніпровську обласну лікарню ім. І.І. Мечникова, де боровся за життя разом зі своєю любою дружиною та донькою, але травми були несумісні з життям.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Литвинівка Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер, селі Литвинівка та в Литвинівському ліцеї Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Миколі Сувид присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.