Фоміних Анатолій Юрійович
Народився:
16 лютого 1972 р.
Військові
Помер:
27 листопада 2023 р.
Додаткові фото
Біографія
Фоміних Анатолій Юрійович
Народився 16.02.1972 року в місті Калінін Тверської області.
Позивний "Фома".
Військове звання солдат.
Водій 2-го відділення 2-го взводу 2-ої стрілецької роти в/ч А4081.
Брав участь у бойових діях з 2022 року, був учасником АТО з 2014 року.
На другий день повномасштабного вторгнення вступив до ТРО, а згодом підписав контракт з ЗСУ.
З 03.07.2022 по 08.12.2022 рік брав безпосередню участь у бойових діях у Харківській області. Два рази був у місті Бахмуті (з останнього не повернувся).
Закінчив Київський коледж міського господарства Академії муніципального управління 29.08.2003 – 26.05.2006 рік.
У цивільному житті працював водієм, займався господарством.
Одружений. Залишились мама, дружина і п’ятеро дітей.
Обожнював природу, кожен рік організовував походи у Карпати з дітьми, любив прогулянки місцевим лісом, любив читати і займатися спортом.
З 2014 року їздив на Схід спочатку волонтером (брав участь у відбудові дитячого будинку у місті Слов’янську, їздив водієм швидкої з організацією лікарі без кордонів), потім як військовий капелан. Брав участь у Революції Гідності.
Для багатьох людей це була особиста втрата, друзі і побратими згадують його як веселого, патріотичного, сміливого, люблячого батька і чоловіка, в ньому було багато любові, говорив багато і емоційно, був прикладом щирості і доброти, ніколи не відмовляв у допомозі. Мав щиру глибоку віру, цитував Святе Письмо.
Його улюблений поет і виконавець власних пісень Владислав Бондарков присвятив Анатолію вірш:
Цей злий і добрий світ,
Або ні злий, ні добрий,
Такий, що кожен схід
У ньому йде за обрій.
А ти ж бо, друже мій,
Був в цім житті, без міри
Завжди такий живий,
Що в смерть немає віри.
Ніч. Місяць уповні…
І таїна така ти
Тепер отут мені…
Лишилось лиш чекати.
(В.Бондарков)
Ще вірш, присвячений пам’яті Анатолію Фоміних
Як боляче сприймати такі звістки,
Коли злітають в небеса найкращі…
Коли лишаються без тата дітки, Коли це горе стає горем нашим.
Коли потішити сім’ю безсилі
Чи понести тягар біди на плечах…
Помолимось зі втіху й Божу милість
Для всіх родин і кожної малечі.
Нехай Господь обійме в цьому горі.
Нехай згори проллється дощ цілющий.
Нехай в пітьмі із неба світять зорі,
Щоб шлях знайти, що вкаже Всюдисущий.
Потіш Господь…Торкнися в кожній долі.
Будь Добрим Татом, щоб зростали в вірі
І зцілення пішли з небес від болю,
Що маєш тільки Ти один без міри.
Як боляче у цій війні шаленій
Втрачати рідних, де їм жити треба…
Такі шляхи Господні незбагнені…
Тати…найкращих кличе Бог у небо…
(Тетяна Мороз, 4 грудня 2023)
Загинув 27 листопада 2023 року в населеному пункті Іванівське Бахмутського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, необхідного для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України, у бою за нашу Батьківщину. Нагороджений:
Відзнака «За Служіння Богу і Україні» 03.01.2017 р.
Відзнака «За Служіння Богу і Україні» 23.02.2017 р.
Медаль «За Незламність Духу» 14.09.2017 р.
Медаль «За Відвагу» 22.05.2019 р.
Медаль «Захисник України» 23.04.2023 р.
Відзнакою «За Відвагу» 18.05.2023 р. (посмертно)
Медаль «Хрест Свободи» 30.12.2023 р. (посмертно)
Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський хрест» 04.01.2024 р. (посмертно)
Відзнака «Кров за Україну» 27.01.2024 р. (посмертно)
Орден « За мужність» III ступеня
Похований на кладовищі в селі Лісовичі Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Лісовичі Вишгородського району Київської області, на стіні пам'яті біля Михайлівського Собору в місті Києві.
Рішенням Димерської селищної ради Анатолію Фоміних присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 16.02.1972 року в місті Калінін Тверської області.
Позивний "Фома".
Військове звання солдат.
Водій 2-го відділення 2-го взводу 2-ої стрілецької роти в/ч А4081.
Брав участь у бойових діях з 2022 року, був учасником АТО з 2014 року.
На другий день повномасштабного вторгнення вступив до ТРО, а згодом підписав контракт з ЗСУ.
З 03.07.2022 по 08.12.2022 рік брав безпосередню участь у бойових діях у Харківській області. Два рази був у місті Бахмуті (з останнього не повернувся).
Закінчив Київський коледж міського господарства Академії муніципального управління 29.08.2003 – 26.05.2006 рік.
У цивільному житті працював водієм, займався господарством.
Одружений. Залишились мама, дружина і п’ятеро дітей.
Обожнював природу, кожен рік організовував походи у Карпати з дітьми, любив прогулянки місцевим лісом, любив читати і займатися спортом.
З 2014 року їздив на Схід спочатку волонтером (брав участь у відбудові дитячого будинку у місті Слов’янську, їздив водієм швидкої з організацією лікарі без кордонів), потім як військовий капелан. Брав участь у Революції Гідності.
Для багатьох людей це була особиста втрата, друзі і побратими згадують його як веселого, патріотичного, сміливого, люблячого батька і чоловіка, в ньому було багато любові, говорив багато і емоційно, був прикладом щирості і доброти, ніколи не відмовляв у допомозі. Мав щиру глибоку віру, цитував Святе Письмо.
Його улюблений поет і виконавець власних пісень Владислав Бондарков присвятив Анатолію вірш:
Цей злий і добрий світ,
Або ні злий, ні добрий,
Такий, що кожен схід
У ньому йде за обрій.
А ти ж бо, друже мій,
Був в цім житті, без міри
Завжди такий живий,
Що в смерть немає віри.
Ніч. Місяць уповні…
І таїна така ти
Тепер отут мені…
Лишилось лиш чекати.
(В.Бондарков)
Ще вірш, присвячений пам’яті Анатолію Фоміних
Як боляче сприймати такі звістки,
Коли злітають в небеса найкращі…
Коли лишаються без тата дітки, Коли це горе стає горем нашим.
Коли потішити сім’ю безсилі
Чи понести тягар біди на плечах…
Помолимось зі втіху й Божу милість
Для всіх родин і кожної малечі.
Нехай Господь обійме в цьому горі.
Нехай згори проллється дощ цілющий.
Нехай в пітьмі із неба світять зорі,
Щоб шлях знайти, що вкаже Всюдисущий.
Потіш Господь…Торкнися в кожній долі.
Будь Добрим Татом, щоб зростали в вірі
І зцілення пішли з небес від болю,
Що маєш тільки Ти один без міри.
Як боляче у цій війні шаленій
Втрачати рідних, де їм жити треба…
Такі шляхи Господні незбагнені…
Тати…найкращих кличе Бог у небо…
(Тетяна Мороз, 4 грудня 2023)
Загинув 27 листопада 2023 року в населеному пункті Іванівське Бахмутського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, необхідного для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України, у бою за нашу Батьківщину. Нагороджений:
Відзнака «За Служіння Богу і Україні» 03.01.2017 р.
Відзнака «За Служіння Богу і Україні» 23.02.2017 р.
Медаль «За Незламність Духу» 14.09.2017 р.
Медаль «За Відвагу» 22.05.2019 р.
Медаль «Захисник України» 23.04.2023 р.
Відзнакою «За Відвагу» 18.05.2023 р. (посмертно)
Медаль «Хрест Свободи» 30.12.2023 р. (посмертно)
Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський хрест» 04.01.2024 р. (посмертно)
Відзнака «Кров за Україну» 27.01.2024 р. (посмертно)
Орден « За мужність» III ступеня
Похований на кладовищі в селі Лісовичі Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Лісовичі Вишгородського району Київської області, на стіні пам'яті біля Михайлівського Собору в місті Києві.
Рішенням Димерської селищної ради Анатолію Фоміних присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.