Шевченко Валерій Андрійович
Народився:
21 червня 1991 р.
Військові
Помер:
18 січня 2025 р.
Додаткові фото
Біографія
Шевченко Валерій Андрійович
Народився 21 червня 1991року в місті Вишгород.
Позивний "Шева".
Військове звання солдат.
Водій відділення підвозу 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї (120мм) – 5-го батальйону оперативного призначення в/ч «РУБІЖ» А3018 НГУ.
З 12.12.2024 по 08.01.2025 року проходив службу на Куп’янському напрямку поблизу села Лозова Борівської селищної громади Ізюмського району Харківської області у складі мінометної батареї 5 батальйону оперативного призначення 4 бригади оперативного призначення НГУ «РУБІЖ» та при підтримці 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади.
З 19.07.2024 по 22.09.2024 року перебував на Лиманському напрямку поблизу села Макіївка Красноріченської селищної громади Сватівського району Луганської області у складі мінометної батареї 5 батальйону оперативного призначення 4 бригади оперативного призначення НГУ «РУБІЖ» та при підтримці 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Призваний по мобілізації у квітні 2023 року, пройшов базову військову підготовку в військовій частині, за підсумками навчання в складі підрозділу був відправлений на навчання в Німеччину для опанування нових зразків військової техніки.
В 2006 році закінчив Демидівську загальноосвітню школа І-ІІІ ступенів з відзнакою,
в 2009 році Київський коледж інформаційних систем і технологій Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана,
в 2013 році Національний університет харчових технологій (магістр з маркетингу).
Пройшов з 2012-2016 року з посади гідролога до начальника відділу експлуатації господарських систем в ТОВ «КП-Дніпровський басейн» міста Вишгород.
Не одружений, залишились мама, сестра.
Захоплювався автомобільною технікою.
Після пережитої окупації отримавши повістку, не вагаючись пішов до ТЦК та СП зі словами мені потрібно захистити рідний дім.
Побратими згадують його, як людину щиру, надійну і сильну духом. У найважчі моменти він умів підтримати словом і жартом, не давав опускати руки навіть тоді, коли було особливо складно. Поруч із ним відчувалася впевненість — здавалося, що будь-яке випробування можна подолати, якщо він поруч, що він і доводив ділом в складних ситуаціях.
Валерій ніколи не залишав своїх. Якщо комусь була потрібна допомога — він приходив першим, не чекаючи прохань. У бойових умовах проявляв витримку, холодний розум і відповідальність за своїх товаришів. Для багатьох він став прикладом справжнього побратимства.
Побратими пам’ятають його, як людину з великим серцем. Він умів слухати, підтримати, знайти правильні слова. Його поважали за чесність, прямоту і внутрішню силу.
Сьогодні ті, хто мав честь служити поруч із ним, згадують його з теплом і гордістю. У пам’яті друзів він назавжди залишиться справжнім воїном, вірним товаришем і людиною, на яку завжди можна було покластися.
Зі спогадів командира:
На початку січня 2025 року під час виконання бойових завдань на Куп’янському напрямку противник масованно застосовував ударні дрони зі скидами, внаслідок чого на декількох позиціях було знищено антени зв`язку та обладнання супутникового зв’язку Starlink. Через це підрозділи на передових позиціях повністю втратили зв’язок як між собою, так і з командуванням батальйону. Особливо критичною стала відсутність зв’язку з підрозділами піхоти, що тримали оборону на передньому краї. Для відновлення управління та координації дій було необхідно терміново доставити на позиції військового зв’язківця з відповідним обладнанням. Виконання цього завдання ускладнювало те, що зробити це потрібно було у світлий час доби. У денний час повітряний простір постійно контролювався ворожими розвідувальними та ударними БпЛА, а дороги перебували під щільним вогневим контролем артилерії противника. Розуміючи високий рівень небезпеки, більшість водіїв відмовлялися виконувати цей виїзд. Проте водій підрозділу, Шевченко Валерій, добровільно погодився виконати завдання. Проявивши мужність, холоднокровність та високу майстерність водіння.
Валерій у денний час здійснив прорив до передових позицій, швидко і безпечно доставивши зв’язківця разом з необхідним обладнанням. Завдяки його рішучим і професійним діям вдалося оперативно відновити систему зв’язку на батальйонному рубежі оборони, що дозволило налагодити управління підрозділами, а також отримати важливу інформацію про поранених українських піхотинців. Це дало можливість своєчасно організувати допомогу та евакуацію.
Вчинок Шевченка Валерія став прикладом справжньої військової відваги, відповідальності та самопожертви. Його рішучість і готовність ризикувати власним життям заради побратимів сприяли збереженню життя військовослужбовців і забезпеченню стійкості оборони підрозділу.
Знайти потрібні слова, коли комусь було важко. Поруч із ним завжди відчувалася людяність і тепло.
Водночас у ньому жила справжня мужність. Коли мова йшла про виконання бойових завдань, він ніколи не відступав і часто першим був готовий йти вперед. Для нього служба була не просто обов’язком — це була справа честі та відповідальності перед побратимами і своєю країною.
Його доброта і щирість поєднувалися з відвагою та рішучістю. Він завжди був готовий допомогти, підтримати товариша, підставити плече у складний момент. Саме за це його цінували і поважали ті, хто служив поруч із ним.
Командири відзначали його сміливість, відповідальність і готовність брати на себе найскладніші завдання. Він був воїном, на якого можна було покластися, і людиною, яку щиро поважали.
Таким його пам’ятають побратими — добрим і щирим другом, відважним воїном і людиною, яка завжди залишалася вірною своїм принципам.
Під час однієї з евакуації рятуючи котів від голодних собак, Валерій не помітив як одна маленька кішечка вскочила в машину. Зараз ця киця живе в будинку мами.
Загинув 8 січня 2025 року, стояла незвично тепла для січня погода. Через відлигу ґрунтова дорога перетворилася на суцільне болото, і автомобіль, на якому він рухався разом із побратимом, застряг. Попри складні умови, вони намагалися продовжити виконання завдання та витягнути машину, щоб доставити необхідне забезпечення на позиції.
Логістична операція проходила вночі. Саме в той момент, коли вони намагалися звільнити автомобіль, ворог атакував. Унаслідок удару ворожого дрона він загинув, виконуючи свій обов’язок.
Він до останнього залишався вірним присязі, виконуючи важливу місію забезпечення своїх побратимів. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті тих, хто знав і служив поруч із ним.
Добрий серцем, сміливий у бою, вірний побратимам і Батьківщині.
Пам’ять про нього житиме вічно.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Козаровичі Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Козаровичі Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Валерію Шевченко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 21 червня 1991року в місті Вишгород.
Позивний "Шева".
Військове звання солдат.
Водій відділення підвозу 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї (120мм) – 5-го батальйону оперативного призначення в/ч «РУБІЖ» А3018 НГУ.
З 12.12.2024 по 08.01.2025 року проходив службу на Куп’янському напрямку поблизу села Лозова Борівської селищної громади Ізюмського району Харківської області у складі мінометної батареї 5 батальйону оперативного призначення 4 бригади оперативного призначення НГУ «РУБІЖ» та при підтримці 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади.
З 19.07.2024 по 22.09.2024 року перебував на Лиманському напрямку поблизу села Макіївка Красноріченської селищної громади Сватівського району Луганської області у складі мінометної батареї 5 батальйону оперативного призначення 4 бригади оперативного призначення НГУ «РУБІЖ» та при підтримці 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Призваний по мобілізації у квітні 2023 року, пройшов базову військову підготовку в військовій частині, за підсумками навчання в складі підрозділу був відправлений на навчання в Німеччину для опанування нових зразків військової техніки.
В 2006 році закінчив Демидівську загальноосвітню школа І-ІІІ ступенів з відзнакою,
в 2009 році Київський коледж інформаційних систем і технологій Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана,
в 2013 році Національний університет харчових технологій (магістр з маркетингу).
Пройшов з 2012-2016 року з посади гідролога до начальника відділу експлуатації господарських систем в ТОВ «КП-Дніпровський басейн» міста Вишгород.
Не одружений, залишились мама, сестра.
Захоплювався автомобільною технікою.
Після пережитої окупації отримавши повістку, не вагаючись пішов до ТЦК та СП зі словами мені потрібно захистити рідний дім.
Побратими згадують його, як людину щиру, надійну і сильну духом. У найважчі моменти він умів підтримати словом і жартом, не давав опускати руки навіть тоді, коли було особливо складно. Поруч із ним відчувалася впевненість — здавалося, що будь-яке випробування можна подолати, якщо він поруч, що він і доводив ділом в складних ситуаціях.
Валерій ніколи не залишав своїх. Якщо комусь була потрібна допомога — він приходив першим, не чекаючи прохань. У бойових умовах проявляв витримку, холодний розум і відповідальність за своїх товаришів. Для багатьох він став прикладом справжнього побратимства.
Побратими пам’ятають його, як людину з великим серцем. Він умів слухати, підтримати, знайти правильні слова. Його поважали за чесність, прямоту і внутрішню силу.
Сьогодні ті, хто мав честь служити поруч із ним, згадують його з теплом і гордістю. У пам’яті друзів він назавжди залишиться справжнім воїном, вірним товаришем і людиною, на яку завжди можна було покластися.
Зі спогадів командира:
На початку січня 2025 року під час виконання бойових завдань на Куп’янському напрямку противник масованно застосовував ударні дрони зі скидами, внаслідок чого на декількох позиціях було знищено антени зв`язку та обладнання супутникового зв’язку Starlink. Через це підрозділи на передових позиціях повністю втратили зв’язок як між собою, так і з командуванням батальйону. Особливо критичною стала відсутність зв’язку з підрозділами піхоти, що тримали оборону на передньому краї. Для відновлення управління та координації дій було необхідно терміново доставити на позиції військового зв’язківця з відповідним обладнанням. Виконання цього завдання ускладнювало те, що зробити це потрібно було у світлий час доби. У денний час повітряний простір постійно контролювався ворожими розвідувальними та ударними БпЛА, а дороги перебували під щільним вогневим контролем артилерії противника. Розуміючи високий рівень небезпеки, більшість водіїв відмовлялися виконувати цей виїзд. Проте водій підрозділу, Шевченко Валерій, добровільно погодився виконати завдання. Проявивши мужність, холоднокровність та високу майстерність водіння.
Валерій у денний час здійснив прорив до передових позицій, швидко і безпечно доставивши зв’язківця разом з необхідним обладнанням. Завдяки його рішучим і професійним діям вдалося оперативно відновити систему зв’язку на батальйонному рубежі оборони, що дозволило налагодити управління підрозділами, а також отримати важливу інформацію про поранених українських піхотинців. Це дало можливість своєчасно організувати допомогу та евакуацію.
Вчинок Шевченка Валерія став прикладом справжньої військової відваги, відповідальності та самопожертви. Його рішучість і готовність ризикувати власним життям заради побратимів сприяли збереженню життя військовослужбовців і забезпеченню стійкості оборони підрозділу.
Знайти потрібні слова, коли комусь було важко. Поруч із ним завжди відчувалася людяність і тепло.
Водночас у ньому жила справжня мужність. Коли мова йшла про виконання бойових завдань, він ніколи не відступав і часто першим був готовий йти вперед. Для нього служба була не просто обов’язком — це була справа честі та відповідальності перед побратимами і своєю країною.
Його доброта і щирість поєднувалися з відвагою та рішучістю. Він завжди був готовий допомогти, підтримати товариша, підставити плече у складний момент. Саме за це його цінували і поважали ті, хто служив поруч із ним.
Командири відзначали його сміливість, відповідальність і готовність брати на себе найскладніші завдання. Він був воїном, на якого можна було покластися, і людиною, яку щиро поважали.
Таким його пам’ятають побратими — добрим і щирим другом, відважним воїном і людиною, яка завжди залишалася вірною своїм принципам.
Під час однієї з евакуації рятуючи котів від голодних собак, Валерій не помітив як одна маленька кішечка вскочила в машину. Зараз ця киця живе в будинку мами.
Загинув 8 січня 2025 року, стояла незвично тепла для січня погода. Через відлигу ґрунтова дорога перетворилася на суцільне болото, і автомобіль, на якому він рухався разом із побратимом, застряг. Попри складні умови, вони намагалися продовжити виконання завдання та витягнути машину, щоб доставити необхідне забезпечення на позиції.
Логістична операція проходила вночі. Саме в той момент, коли вони намагалися звільнити автомобіль, ворог атакував. Унаслідок удару ворожого дрона він загинув, виконуючи свій обов’язок.
Він до останнього залишався вірним присязі, виконуючи важливу місію забезпечення своїх побратимів. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті тих, хто знав і служив поруч із ним.
Добрий серцем, сміливий у бою, вірний побратимам і Батьківщині.
Пам’ять про нього житиме вічно.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Козаровичі Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Козаровичі Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Валерію Шевченко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.