Тігнєєв Ігор Анатолійович
Додаткові фото
Біографія
Народився 02.04.1975 року в селі Демидів Вишгородського району Київської області.
Позивний "Сивий".
Військове звання старший сержант
Головний сержант стрілецького взводу стрілецької роти 134 окремого батальйону територіальної оборони 114 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони "Північ" Сил територіальної оборони Збройних Сил України, в/ч А7300
Брав участь в АТО з травня по серпень 2014 року, повномасштабне вторгнення з 25.02.2022 по 19.10.2023 року.
Мобілізувався добровольцем з березня 2022 року.
Виконував бойові завдання по стримуванню ворога на північному напрямку Київської області (25.02.2022-30.03.2022) та на Бахмутському напрямку Донецької області (13.10.2023-19.10.2023).
Навчався в Демидівській ЗОШ.
В цивільному житті працював автомаляром.
Одружений, залишились дружина Світлана Анатоліївна, син Платон 2018 р.н..
Захоплювався музикою, спортом, грою у волейбол.
Займався громадською діяльністю, був співзасновником Громадської організації "Учасники бойових дій Димерщини", обирався депутатом Демидівської сільської ради.
Загинув 19.10.2023 року поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу. Ворог вів інтенсивний мінометний обстріл. Вмілими діями, використовуючи інтервали між розривами міні, зміг довести групу до укриття та дочекавшись закінчення обстрілу, продовжили рух на вогневі позиції. Проте противник не полишав спроби і знову розпочав мінометний обстріл. Цього разу, одна з мін розірвалась поруч з групою, у зв'язку з цим отримав травми несумісні з життям.
Ціною свого життя старший сержант Ігор Тігнєєв героїчно виконав бойове завдання, посиливши вогневі позиції особовим складом групи, що дало змогу утримати рубіж оборони та відбити атаку переважаючих сил противника.
Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Комбатантський хрест".
Похований на новому кладовищі в селі Демидів Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Демидів Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Ігорю Тігнєєву присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно), в селі Демидів названо вулицю на честь Ігоря Тігнєєва.
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Додаткова інформація
Спогади Сергія Харитончука:
Ігор доєднався до нас у перші дні війни.
Ми знайомі зі школи. Більш тісно стали працювати після повернення з АТО. Стало очевидно, що треба міняти підхід до розбудови рідного краю, підвищення рівня патріотичного виховання молоді, допомоги ветеранам-побратимам адаптуватися в цивільному житті.
Одного разу пролунав телефонний дзвінок:
– Алло.
– Привіт, це Ігор. Тігнєєв.
– Привіт, радий чути!
– Є справа. Треба нам, «АТОвцям» організуватися, щоб могли допомагати один одному і триматися одним кулаком.
– Що ти пропонуєш?
– Створити громадську організацію!
– То вже є створені.
Вони не працюють, ми створимо дієву!
Так з’явилась «Громадська організація учасників бойових дій Димерщини», співзасновником якої став Ігор. Запалу було – аж зашкалювало! Наради проводили в гаражі, де планували втілення ідей та подальший розвиток. За короткий час було розв’язано низку питань соціального забезпечення ветеранів та патріотичного виховання молоді.
Лютий 2022 року… Ігор тут, поруч. Якось стало легше, коли ти командир і маєш вірного друга, патріота, активного і справедливого однодумця.
Сержант Тігнєєв!
Я!
Ігорю, приймай посаду головного сержанта 3 взводу!
Слухаюсь!
І все закрутилось, бойова підготовка з передачею набутих під час АТО вмінь, обладнання позицій та організація побуту.
За мудрість, життєвий досвід і волосся, посивіле передчасно внаслідок участі в бойових діях, отримав позивний Сивий.
Пізніше один із побратимів писав:
Ігор, наш головний сержант взводу...
Високий, сивий і непохитний. Безкомпромісний рубака, який заземляв на собі блискавки командира роти та командира взводу, коли це було потрібно.
Ми товаришували. Я дуже його поважав. Він пройшов бойовий шлях у 2014-2015 роках — один із найскладніших. За плечима – «72-ка», саме вони тоді відступили зі втратами через ростовську область, їх тоді намагалися судити. Він був для мене прикладом. Він був вибуховим, запалювався від іскри, але водночас як би він не костерив свій улюблений особовий склад, завжди «прикривав» його до останнього перед командиром.
Він мав особливість: не відчував запахів. Не знаю, чи всіх, але він не відчував запаху перегару і, найголовніше, – алкоголю. Це з ним було до всього іншого (загальним набором) після контузій. І бійці це знали.
Але це їм ніяк не допомогло.
Він так знав кожного, що вираховував різницю у поведінці, розмові, виразі обличчя, рухах тощо.
Внаслідок колишніх контузій у нього були проблеми з пам'яттю, через які він приймав таблетки, нервував. Просто тому, що він був відповідальним, а коли щось забував, вважав це за серйозний особистий «косяк».
Тож у нас із ним з'явився власний мем із «Розою».
Він якось поскаржився на проблеми з пам'яттю, і я, перетворивши все на жарт, розповів йому анекдот:
Розмовляють двоє пенсіонерів:
Як твій склероз?
Прогресує. Пам’яті зовсім не стало.
А мені лікар призначив нові пігулки. Ефект просто чудовий.
А як вони називаються?
Мммм.... Квітка така гарна з колючками... червона....
Роза?
Точно, Роза!!! Розочка, люба, як називаються мої пігулки?
Пореготали.
А потім, коли він не міг щось згадати, я зазвичай питав: “Роза?”
І він сміявся: “Та да…”
Так, Ігор завжди був для бійців швидше старшим товаришем, ніж командиром, навіть для тих, які були значно старші за нього. Він “підкупав” досвідом, бажанням бути командиром кращого підрозділу, тому невпинно навчався військової справи і тренував свій підрозділ удень і вночі, відпрацьовуючи тактичні дії. У подальшому вироблені навички багатьом урятували життя, допомогли вижити в тяжких умовах війни.
Костянтинівка. 19.10.2023
Це не був наказ. Ігор підійшов і сказав:
– Командире, дай я піду?! Хлопці перший раз ідуть, а я вже там був, дорогу знаю… Це ж мої хлопці!!!
Ми стояли у маленькому дворику приватного сектора, хлопці готувалися до виходу, чекаючи, коли почне сіріти, а Сивий продовжував наполегливо вимагати висунутись на “Камаз”. Він умів це робити – переконувати, як тоді, під час створення організації, так і тепер, з такою впевненістю і непідробною усмішкою.
Група на чолі з Сивим завантажилась у «Хамер», наскрізь пропахлий війною та весь у багнюці, ніби виваляна в болоті свиня. Такий вигляд допомагав автомобілю бути непомітним на полі бою. Традиційні жарти перед виїздом, водій крикнув: «Готові? Поїхали!». За хвилину машина зникла в темряві.
Все йшло згідно з планом, навіть краще. Сивий знав, що ділянки треба проходити швидко, укриваючись для відпочинку в бліндажах уздовж маршруту висування. Енергійний Сивий визначив дистанцію групі і задав темп, що здивував навіть супроводжувальних з 28 омбр, які чого тільки не бачили. У рації лунали накази та доповіді Сивого: «Тримай дистанцію!», «Не відставай!», «Пройшли контрольну точку 2».
На “стрімах” командного пункту 2-го батальону полем швидко рухались шість сигнатур групи Сивого. Доповідь оператора БПЛА: «Командире, навколо все тихо. Я на перезарядку». Картинка на моніторі зникла, а з радіостанції й далі лунали накази Сивого, які скеровували особовий склад. «Тримай дистанцію!», «Не відставай!», «Пройшли контрольну точку 3»….
Раптом – “РОЗОСЕРЕДИТИСЬ!!!” – пролунав наказ Сивого, і запанувала тиша…
Сивий! Сивий, що трапилось?
Сивий! Сивий! На зв'язок!!!
Сивий, що трапилось?
У відповідь лише глуха тиша в ефірі, така, що своєю невідомістю розриває мозок.
Очі, Очі, вилітай, у нас втрата зв’язку, прискорюйся!!!
Мені ще 5 маленьких, роблю все можливе!
Сивий! Сивий! На зв'язок!!!
Сивий, відповідай!!!
І тут раптом:
Хто викликав Сивого? Сивий 200.
Як 200? Не може бути! Перевір ще раз уважно!!!
200. Пряме в голову! Без варіантів.
Гіркий ком підкотив у горло і не давав дихати, з очей виривались сльозини – і… тиша заполонила простір.
Того ж дня тіло Ігоря було евакуйовано та направлено рідним.
ТІГНЄЄВ Ігор Анатолійович загинув як Герой, який з думкою про особовий склад, родину та Незалежну Україну до останнього подиху боровся з ворогом!
Героям слава!
Ігор завжди серед нас був як-би мовити "дорослий" - сер'йозний,врівноважений,в усіх виникало відчуття поваги до нашого "Сивого".З ним було спокійніше навіть під час обстрілів,виникала якась впевненість від його присутності.Товаришувати ми почали в 14-му році,ще під час злагодження на Житомирському полігоні,взагалі він був компанейською людиною,з усіма знаходив спільну мову та інтереси.Важко сприймати,що його з нами нема,з нашої "старої гвардії"...На жаль багато наших тепер навіки в строю,але подумки вони з нами,серед нас.Є,що згадати,й 9 травня в Маріуполі,й марш до Червонопартизанська,й самий великий терикон в Україні,й наші позиції під Краснодоном та Ізварине.За той час ми всі стали великою армійською родиною,справжнім бойовим братерством."Шалена 4 рота",рідна 72,"Чорні запорожці"✊Навіть повномасштабне вторгнення ми зустріли в одній бригаді,в 114-й,тільки в різних підрозділах...Ігор мені дзвонив за три дні до свого останнього бою,та на жаль ми були на завданні,й я не мав можливості відповісти...А потім мені написав наш Русік Рудий,що Тігнєїч загинув(((Прикро,що йдуть найкращі...Дуже не вистачає його природньої харизми,життєвої мудрості,та бадьорого : "Жека,чому досі базікаєш моsкальською"...