Тимошенко Олександр Іванович
Народився:
29 липня 1983 р.
Військові
Помер:
3 жовтня 2024 р.
Біографія
Тимошенко Олександр Іванович народився 28.07 1983 року в смт. Димер.
В 2001 році закінчив Димерську середню школу, 11 класів. Цього року вступив в Катюжанське ПТУ на спеціальність слюсар – водій. Через рік отримав атестат слюсар – водій декількох розрядів. Улюбленим предметом в ПТУ було креслення. Також зарекомендував себе сумлінним помічником під час ремонту машин за відгуками майстра.
Працював на «Вікналенд» де від керівництва отримував хороші відгуки. Потім працював слюсарем на Гаврилівській птахофабриці. А перед самою війною 2022 року працював в Гостомелі в автопарку слюсарем і водієм.
Його захопленням були автомобілі в яких він добре розбирався. І дуже любив тварин, особливо собак. Майже всі собаки які в нас жили були принесені ним.
Залишились: батьки – Віталій Григорович 1953 р. н. та Світлана Іванівна 1955 р. н., цивільна дружина Людмила та її син, якого він дуже любив, старший брат Микола 1976 р. н., його дружина Антоніна 1977 р. н. та їхні діти Богдан і Дарина.
Був мобілізований 29.06.2022 року.
Військове звання: солдат.
Посада: водій та майстер з експлуатації та ремонту автомобільної техніки
Позивний: ШАТУН.
Хотів піти добровольцем відразу після відходу ворожих військ з смт. Димер, відмовили, наказали чекати мобілізації.
Приймав участь в військових операціях з 2022 року по 2023 рік на Донецькому напрямку, з 2023 року по 2024 рік на Харківському. Останній раз взяв участь в військовій операції 02.10.2024 року біля с. Піщане, Куп’янського р-н., Харківської обл., де й загинув 03.10.2024 року під час штурмових дій противника. Отримав тяжке поранення в шию і груди несумісне з життям.
Пам’ять береже тільки хороші спогади. Змалечку був не посидючий. Таким і залишився – добрим, подільчивим. Виручав хто б не попросив. Хотів усіх зігріти, нікого не образив. В останню дорогу його прийшли провести люди з усього селища. Для побратимів це був товариш, більше ніж брат, на якого можна було покластися, який завжди виручить, допоможе. Він навіть на фронті умудрився завести курочок та кролів, щоб мати свіжий продукт для себе та побратимів.
Ніколи не ховався за чужі спини. Його слова були: «Треба, значить треба. Я не можу не піти, якщо ідуть зовсім молоді хлопці, майже діти, яким ще жити і жити».
Хоч і не мав вищого звання та ніс відповідальність за формування колони та за справність машин.
Прижиттєво отримував грамоти за добросовісну службу.
Посмертно отримав «Орден за мужність III-ступеня», медаль Ветерана війни.
Похований в с-щі Димер на місцевому кладовищі. ‘
Встановлено пам’ятник на місці поховання та фото-банер на Алеї Слави в с-щі Димер
В 2001 році закінчив Димерську середню школу, 11 класів. Цього року вступив в Катюжанське ПТУ на спеціальність слюсар – водій. Через рік отримав атестат слюсар – водій декількох розрядів. Улюбленим предметом в ПТУ було креслення. Також зарекомендував себе сумлінним помічником під час ремонту машин за відгуками майстра.
Працював на «Вікналенд» де від керівництва отримував хороші відгуки. Потім працював слюсарем на Гаврилівській птахофабриці. А перед самою війною 2022 року працював в Гостомелі в автопарку слюсарем і водієм.
Його захопленням були автомобілі в яких він добре розбирався. І дуже любив тварин, особливо собак. Майже всі собаки які в нас жили були принесені ним.
Залишились: батьки – Віталій Григорович 1953 р. н. та Світлана Іванівна 1955 р. н., цивільна дружина Людмила та її син, якого він дуже любив, старший брат Микола 1976 р. н., його дружина Антоніна 1977 р. н. та їхні діти Богдан і Дарина.
Був мобілізований 29.06.2022 року.
Військове звання: солдат.
Посада: водій та майстер з експлуатації та ремонту автомобільної техніки
Позивний: ШАТУН.
Хотів піти добровольцем відразу після відходу ворожих військ з смт. Димер, відмовили, наказали чекати мобілізації.
Приймав участь в військових операціях з 2022 року по 2023 рік на Донецькому напрямку, з 2023 року по 2024 рік на Харківському. Останній раз взяв участь в військовій операції 02.10.2024 року біля с. Піщане, Куп’янського р-н., Харківської обл., де й загинув 03.10.2024 року під час штурмових дій противника. Отримав тяжке поранення в шию і груди несумісне з життям.
Пам’ять береже тільки хороші спогади. Змалечку був не посидючий. Таким і залишився – добрим, подільчивим. Виручав хто б не попросив. Хотів усіх зігріти, нікого не образив. В останню дорогу його прийшли провести люди з усього селища. Для побратимів це був товариш, більше ніж брат, на якого можна було покластися, який завжди виручить, допоможе. Він навіть на фронті умудрився завести курочок та кролів, щоб мати свіжий продукт для себе та побратимів.
Ніколи не ховався за чужі спини. Його слова були: «Треба, значить треба. Я не можу не піти, якщо ідуть зовсім молоді хлопці, майже діти, яким ще жити і жити».
Хоч і не мав вищого звання та ніс відповідальність за формування колони та за справність машин.
Прижиттєво отримував грамоти за добросовісну службу.
Посмертно отримав «Орден за мужність III-ступеня», медаль Ветерана війни.
Похований в с-щі Димер на місцевому кладовищі. ‘
Встановлено пам’ятник на місці поховання та фото-банер на Алеї Слави в с-щі Димер