Заболотній Роман Анатолійович
Народився:
4 грудня 1994 р.
Військові
Помер:
7 липня 2025 р.
Біографія
Заболотній Роман Анатолійович
Позивний «Падре»
Народився 04.12.1994 р.
Військове звання-солдат
Оператор 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів 1 загону спеціальних операцій в/ ч А4788
Брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку зі збройною агресією російської федерації проти України у період з 08.07.2024 р. по 12.09.2024 р.
Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Сумській області у період з 03.07.2025 р. по 07.07.2025 р.
Перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч А 4788 з 22.06.2024 р. по 07.07.2025 р.
Брав участь у бойових діях:
в Сумській області у період з 08.07.2024 р. по 25.09.2024 р.;
в Донецькій області у період з 09.01.2025 р. по 18.02.2025 р.;
в Донецькій області у період з 22.02.2025 р. 05.05.2025 р.;
в Сумській області: у період з 02.07.2025 р. по 07.07.2025 р.
У 2009 році закінчив Катюжанську спеціалізовану школу І–ІІІ ступенів, здобув базову загальну середню освіту.
2009–2012 — навчався у Промислово-економічному коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Бухгалтерський облік».
2012–2016 — продовжив навчання у Промислово-економічному коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Економіка підприємства».
В цивільному житті працював директором магазину ТОВ «Ай Он»
Залишились дружина Заболотня Ганна Олександрівна, донька Заболотня Соломія Романівна, батько Заболотній Анатолій Якович, мати Заболотня Лідія Михайлівна
Захоплювався футболом, певний час грав з ФК «Старт» Катюжанка, на виїздні товариські матчі їздив, як фотограф
В цивільному житті віддавав перевагу активному відпочинку
Останні місяці на службі писав вірші, один з останніх віршів:
Коли втома стискає нам крила,
І світ за вікном ніби в’яне й німіє,
Я шепочу крізь відстань і силу:
Ми — незламні. Ми — двоє. Ми — мрії.
Хай дощі заливають дороги,
Хай бурі стирають сліди під ногами,
Я завжди простягну свої руки,
Щоб бути для тебе світлом і храмом.
Скучаю за дотиком ніжним і щирим,
За сміхом, що серце моє зігріває.
І хай би що сталося в світі —
Ми — поруч. Ми — разом. Нас час не зламає.
Бо кохання — це більше, ніж слово,
Це обіцянка йти через все до кінця.
Ти моє “завжди”, ти моє “знову”,
Ти — частина мого серця й життя.
Спогади:
Дружини та доньки:
Роман був відповідальною, доброю та щирою людиною. Він завжди підтримував рідних і близьких, умів знаходити правильні слова у складні моменти та був надійною опорою для своєї родини.
Він дуже любив свою доньку Соломію, приділяв їй багато уваги, проводив з нею час у спільних іграх та розмовах. Для нього було важливо виховувати в дитині доброту, повагу до людей та правильні життєві цінності.
Ніколи не забував про важливі та й не дуже дати.
У родині залишилася тепла традиція, пов’язана з Романом: на свята, а особливо на 8 березня він дарував квіти, які згодом висаджували біля дому. З часом там з’явилася клумба з крокусів, нарцисів, півоній, тюльпанів, троянд, хризантем та гіацинтів, яка стала символом його турботи та любові до сім’ї. Це маленька жива памʼять про нього.
Роман назавжди залишиться у пам’яті рідних як люблячий чоловік, турботливий батько та людина з добрим серцем.
Рідні брат та сестра:
Брат... наш молодший брат був справжнім світлом у нашому житті. Його жага до життя та оптимізм надихали нас. Він ніколи не відмовляв у підтримці, на кожне прохання відповідав: " Ок, зроблю, без питань". Любимо тебе безмежно. Завжди з нами, назавжди в наших серцях.
Племінники:
Ромчик був для нас не просто дядьком, а близькою і рідною людиною, з якою пов’язано багато теплих і світлих спогадів. Він був душею компанії, людиною, яка об’єднувала навколо себе інших і дарувала відчуття радості. Він умів розсмішити, підтримати й наповнити все навколо добром і легкістю.
Його дуже не вистачає. Але його сміх і тепло, яке він дарував іншим, назавжди залишаться в наших серцях
Друзі:
Я можу сказати, що на роботі для мене Рома став близьким другом, на якого я завжди міг покластися. Він для мене приклад чоловіка, батька та друга з великим серцем. Будь-яку задачу він виконував відповідально, з повною віддачею. Він був лідером - не лише за посадою, а й за своїми людськими якостями.
Рома завжди підтримував, знаходив правильні слова і ніколи не залишав людей наодинці з проблемами. У ньому поєднувалися сила характеру, доброта та щирість. Саме такими людьми пишаються, на таких рівняються і таких ніколи не забувають.
Для мене велика честь була знати його і працювати поруч
***
Роман був тією людиною, з якою можна було поговорити про все. З ним завжди було легко — де треба, міг дати пораду, а де треба — вмів промовчати. Усмішка майже ніколи не сходила з його обличчя. Для незнайомих він міг здаватися грізним: високий, з чорною густою бородою і голеною головою. Але ті, хто знав його ближче, розуміли — це просто зовнішність. Насправді він був добрим і щедрим, ніколи нічого не шкодував для близьких. І ніколи не стояв осторонь, коли когось ображали. Любив подорожувати. Море — так, але гори більше. Українські Карпати були для нього особливим місцем.
Вболівав за «Шахтар», грав за ФК «Старт». А ще — любив футбол на приставці. До війни ми часто грали разом по вечорах після роботи. В нього це добре виходило. Хто знав тоді, що ці вечори перед екраном колись знадобляться зовсім інакше. На фронті Роман став оператором FPV — і робив це добре.
Коли згадуєш про нього, спочатку на душі стає тепло і мимоволі з’являється усмішка. А потім вона зникає — бо розумієш, що вже не почуєш його голос. Не почуєш, як він каже: «Шо ти кумєц…»
Побратими:
Пам’ятаю, яким був Падре…Він ніколи не любив програвати. Завжди намагався довести, що може краще. Навіть коли на симуляторі хтось перевершував його рекорд, він міг сидіти по три-чотири години й літати знову і знову, поки не зробить ще краще. Поруч із ним не відчувалося, що ти на позиції чи на війні. Його дружнє спілкування було таким легким і невимушеним, що дні на позиції проходили непомітно — їх тільки встигали рахувати. Дуже сумно згадувати про це тепер… Світла пам’ять, брате.
***
Падре зі мною вперше їхав в курщину. В мене тоді була 2 чи 3 поїздка. Я всю дорогу розповідав їм що там норм. Про дорогу смерті і посадку. Проводив екскурсію. Потім я їх забирав. І коли заїхали в Україну сказав: хлопці, вітаю вас вдома в Україні. Десь за пів року ми були на ТСН злагоджені. Він до мене підійшов і згадав цей момент. Сказав, що тоді йому було важко, це перша БР, але мої слова його підтримали і він видихнув
***
Для Падре важливо було бути героєм, для своєї доньки та дружини. Запамʼятав момент, коли він так сподівався і не отримав нагороду. Я задав йому питання, а навіщо вона тобі. Він задумався і сказав - для дитини та дружини, щоб вони знали, що я воюю за них.
***
Я привів Падре в підрозділ і так сталося, що вивіз його з його останнього бойового завдання.
Коли він приєднався до нас, то дуже хотів вчитися і розвиватися. Йому було цікаво буквально все.
Коли я отримав наказ про виїзд на курщину, зібрав хлопців і сказав :
«Пацани, потрібна трійка. Їду я. Хто зі мною?»
Рома не задумуючись вирішив їхати. Це був перший і найважчий виїзд, ми заїжджали в оточення, провели там довгих 10 діб, виконали поставлені задачі і повернулись додому. Рома тоді отримав неабиякий досвід, відчув на собі каби, обстріли, дуже щільний вогонь противника і нелюдські фізичні навантаження. Але витримав і ми з посмішкою, брудні і смердючі, їли хот- доги на заправці в Сумах.
На цьому виході він сказав мені «Брат, я боюсь засинати. Мені страшно», а я відповів, що якщо тобі страшно, ти живий. Спи, я чергуватиму. І він заснув. Потім було дуже багато роботи і Рома завжди був готовим працювати в перших рядах.
Це був один з найкращих членів підрозділу за весь час його існування. Честь, брате!
Загинув 07.07.2025 р. в с. Могриця, Сумського району, Сумської області
Виконував бойове завдання на позиції відділення безпілотних авіаційних комплексів «МОНБЛАН» в районі н. п. Могриця Сумської області.
Під час виконання бойового (спеціального) завдання, солдат Заболотній Р.А. здійснював підготовку обладнання для здійснення бойового вильоту, знаходячись поза межами укриття. Під час підготовки обладнання по позиції відділення безпілотних авіаційних комплексів «МОНБЛАН» підрозділом збройних сил російської федерації було нанесено ураження безпілотним літальним апаратом противника типу «камікадзе», в результаті якого загинув солдат Заболотній Роман Анатолійович
Похований на кладовищі в с. Катюжанка, Київської області
Отримав відзнаку «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади» (посмертно)
Встановлено фото-банери на Алеї Слави в с. Катюжанка та с-щі Димер
Позивний «Падре»
Народився 04.12.1994 р.
Військове звання-солдат
Оператор 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів 1 загону спеціальних операцій в/ ч А4788
Брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку зі збройною агресією російської федерації проти України у період з 08.07.2024 р. по 12.09.2024 р.
Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Сумській області у період з 03.07.2025 р. по 07.07.2025 р.
Перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч А 4788 з 22.06.2024 р. по 07.07.2025 р.
Брав участь у бойових діях:
в Сумській області у період з 08.07.2024 р. по 25.09.2024 р.;
в Донецькій області у період з 09.01.2025 р. по 18.02.2025 р.;
в Донецькій області у період з 22.02.2025 р. 05.05.2025 р.;
в Сумській області: у період з 02.07.2025 р. по 07.07.2025 р.
У 2009 році закінчив Катюжанську спеціалізовану школу І–ІІІ ступенів, здобув базову загальну середню освіту.
2009–2012 — навчався у Промислово-економічному коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Бухгалтерський облік».
2012–2016 — продовжив навчання у Промислово-економічному коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Економіка підприємства».
В цивільному житті працював директором магазину ТОВ «Ай Он»
Залишились дружина Заболотня Ганна Олександрівна, донька Заболотня Соломія Романівна, батько Заболотній Анатолій Якович, мати Заболотня Лідія Михайлівна
Захоплювався футболом, певний час грав з ФК «Старт» Катюжанка, на виїздні товариські матчі їздив, як фотограф
В цивільному житті віддавав перевагу активному відпочинку
Останні місяці на службі писав вірші, один з останніх віршів:
Коли втома стискає нам крила,
І світ за вікном ніби в’яне й німіє,
Я шепочу крізь відстань і силу:
Ми — незламні. Ми — двоє. Ми — мрії.
Хай дощі заливають дороги,
Хай бурі стирають сліди під ногами,
Я завжди простягну свої руки,
Щоб бути для тебе світлом і храмом.
Скучаю за дотиком ніжним і щирим,
За сміхом, що серце моє зігріває.
І хай би що сталося в світі —
Ми — поруч. Ми — разом. Нас час не зламає.
Бо кохання — це більше, ніж слово,
Це обіцянка йти через все до кінця.
Ти моє “завжди”, ти моє “знову”,
Ти — частина мого серця й життя.
Спогади:
Дружини та доньки:
Роман був відповідальною, доброю та щирою людиною. Він завжди підтримував рідних і близьких, умів знаходити правильні слова у складні моменти та був надійною опорою для своєї родини.
Він дуже любив свою доньку Соломію, приділяв їй багато уваги, проводив з нею час у спільних іграх та розмовах. Для нього було важливо виховувати в дитині доброту, повагу до людей та правильні життєві цінності.
Ніколи не забував про важливі та й не дуже дати.
У родині залишилася тепла традиція, пов’язана з Романом: на свята, а особливо на 8 березня він дарував квіти, які згодом висаджували біля дому. З часом там з’явилася клумба з крокусів, нарцисів, півоній, тюльпанів, троянд, хризантем та гіацинтів, яка стала символом його турботи та любові до сім’ї. Це маленька жива памʼять про нього.
Роман назавжди залишиться у пам’яті рідних як люблячий чоловік, турботливий батько та людина з добрим серцем.
Рідні брат та сестра:
Брат... наш молодший брат був справжнім світлом у нашому житті. Його жага до життя та оптимізм надихали нас. Він ніколи не відмовляв у підтримці, на кожне прохання відповідав: " Ок, зроблю, без питань". Любимо тебе безмежно. Завжди з нами, назавжди в наших серцях.
Племінники:
Ромчик був для нас не просто дядьком, а близькою і рідною людиною, з якою пов’язано багато теплих і світлих спогадів. Він був душею компанії, людиною, яка об’єднувала навколо себе інших і дарувала відчуття радості. Він умів розсмішити, підтримати й наповнити все навколо добром і легкістю.
Його дуже не вистачає. Але його сміх і тепло, яке він дарував іншим, назавжди залишаться в наших серцях
Друзі:
Я можу сказати, що на роботі для мене Рома став близьким другом, на якого я завжди міг покластися. Він для мене приклад чоловіка, батька та друга з великим серцем. Будь-яку задачу він виконував відповідально, з повною віддачею. Він був лідером - не лише за посадою, а й за своїми людськими якостями.
Рома завжди підтримував, знаходив правильні слова і ніколи не залишав людей наодинці з проблемами. У ньому поєднувалися сила характеру, доброта та щирість. Саме такими людьми пишаються, на таких рівняються і таких ніколи не забувають.
Для мене велика честь була знати його і працювати поруч
***
Роман був тією людиною, з якою можна було поговорити про все. З ним завжди було легко — де треба, міг дати пораду, а де треба — вмів промовчати. Усмішка майже ніколи не сходила з його обличчя. Для незнайомих він міг здаватися грізним: високий, з чорною густою бородою і голеною головою. Але ті, хто знав його ближче, розуміли — це просто зовнішність. Насправді він був добрим і щедрим, ніколи нічого не шкодував для близьких. І ніколи не стояв осторонь, коли когось ображали. Любив подорожувати. Море — так, але гори більше. Українські Карпати були для нього особливим місцем.
Вболівав за «Шахтар», грав за ФК «Старт». А ще — любив футбол на приставці. До війни ми часто грали разом по вечорах після роботи. В нього це добре виходило. Хто знав тоді, що ці вечори перед екраном колись знадобляться зовсім інакше. На фронті Роман став оператором FPV — і робив це добре.
Коли згадуєш про нього, спочатку на душі стає тепло і мимоволі з’являється усмішка. А потім вона зникає — бо розумієш, що вже не почуєш його голос. Не почуєш, як він каже: «Шо ти кумєц…»
Побратими:
Пам’ятаю, яким був Падре…Він ніколи не любив програвати. Завжди намагався довести, що може краще. Навіть коли на симуляторі хтось перевершував його рекорд, він міг сидіти по три-чотири години й літати знову і знову, поки не зробить ще краще. Поруч із ним не відчувалося, що ти на позиції чи на війні. Його дружнє спілкування було таким легким і невимушеним, що дні на позиції проходили непомітно — їх тільки встигали рахувати. Дуже сумно згадувати про це тепер… Світла пам’ять, брате.
***
Падре зі мною вперше їхав в курщину. В мене тоді була 2 чи 3 поїздка. Я всю дорогу розповідав їм що там норм. Про дорогу смерті і посадку. Проводив екскурсію. Потім я їх забирав. І коли заїхали в Україну сказав: хлопці, вітаю вас вдома в Україні. Десь за пів року ми були на ТСН злагоджені. Він до мене підійшов і згадав цей момент. Сказав, що тоді йому було важко, це перша БР, але мої слова його підтримали і він видихнув
***
Для Падре важливо було бути героєм, для своєї доньки та дружини. Запамʼятав момент, коли він так сподівався і не отримав нагороду. Я задав йому питання, а навіщо вона тобі. Він задумався і сказав - для дитини та дружини, щоб вони знали, що я воюю за них.
***
Я привів Падре в підрозділ і так сталося, що вивіз його з його останнього бойового завдання.
Коли він приєднався до нас, то дуже хотів вчитися і розвиватися. Йому було цікаво буквально все.
Коли я отримав наказ про виїзд на курщину, зібрав хлопців і сказав :
«Пацани, потрібна трійка. Їду я. Хто зі мною?»
Рома не задумуючись вирішив їхати. Це був перший і найважчий виїзд, ми заїжджали в оточення, провели там довгих 10 діб, виконали поставлені задачі і повернулись додому. Рома тоді отримав неабиякий досвід, відчув на собі каби, обстріли, дуже щільний вогонь противника і нелюдські фізичні навантаження. Але витримав і ми з посмішкою, брудні і смердючі, їли хот- доги на заправці в Сумах.
На цьому виході він сказав мені «Брат, я боюсь засинати. Мені страшно», а я відповів, що якщо тобі страшно, ти живий. Спи, я чергуватиму. І він заснув. Потім було дуже багато роботи і Рома завжди був готовим працювати в перших рядах.
Це був один з найкращих членів підрозділу за весь час його існування. Честь, брате!
Загинув 07.07.2025 р. в с. Могриця, Сумського району, Сумської області
Виконував бойове завдання на позиції відділення безпілотних авіаційних комплексів «МОНБЛАН» в районі н. п. Могриця Сумської області.
Під час виконання бойового (спеціального) завдання, солдат Заболотній Р.А. здійснював підготовку обладнання для здійснення бойового вильоту, знаходячись поза межами укриття. Під час підготовки обладнання по позиції відділення безпілотних авіаційних комплексів «МОНБЛАН» підрозділом збройних сил російської федерації було нанесено ураження безпілотним літальним апаратом противника типу «камікадзе», в результаті якого загинув солдат Заболотній Роман Анатолійович
Похований на кладовищі в с. Катюжанка, Київської області
Отримав відзнаку «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади» (посмертно)
Встановлено фото-банери на Алеї Слави в с. Катюжанка та с-щі Димер